Турист і паломник: обоє в одному місці і водночас далеко один від одного

Відвідуючи Святі місця, можеш побачити багато людей. Дивишся і бачиш усіх разом. По якомусь часі відчуваєш, що єдності таки немає. Дивуєшся: що можна бути разом в одному місці і водночас далеко один від одного. Можна ступати по Святій Землі і бути далеко від неї серцем. Можна оглядати святиню, і бути духовно сліпим. Можна розказувати  гаряче і при цьому ховати свої очі, щоб не показати правди, що для тебе це лише робота, а не свідчення віри, це просто шукання земних скарбів. Турист і паломник – обоє в одому місці, чи справді обоє є на святому місці?
Обоє залишають свій дім і вирушають у подорож. Кожен прагне дійти до запланованого місця, але у кожного відбувається все по-іншому. Паломник починає приготування від свого серця, а турист із сумки. Турист планує відпочинок і зручності, а паломник готує себе до духовної праці і трудностей, невигоди. Турист мріє побувати на самому місці і побачити всі визначні пам’ятки, паломник хоче одного – зустріти Бога і відчути Його присутність.

Для туриста – це дорога у далеку країну, а для паломника  – це ще шлях у глибину свого серця.

Турист вирушає сам із собою, паломник несе у своєму серці усіх, хто просив про його молитву, сповняє місію.

Турист шукає де більш цікавіше, а паломник – святе. Турист себе збагачу культурно, розумово, а паломник освячується.

Турист йде на пошуки, щоб побачити щось чуже і незнане, а паломник вирушає у подорож, щоб зустріти рідне, хоча не до кінця пізнане.

Турист приходить і розглядає все очима, паломник найперше дивиться у своє серце, щоб дати йому можливість поєднатися із святістю і умиротворитися.

Турист вичитує факти і деталі, щоб краще пізнати особливість місця, паломник пригадує свою історію і окремі факти свого життя, щоб отримати відповіді на свої запитання життя.

Турист хоче почути і побачити незнане йому, паломник хоче пережити вже знане і не раз почуте, що тепер оживляється і залишає невидимий слід благодаті.

Турист хоче побачити чим більше, паломник прагне побути чим довше.

У туриста залишаються враження від побаченого, у паломника – від пережитого.

Турист шукає чогось цікавого і незнаного. Для Паломника  все вже знайоме і рідне. відчуває себе, немов у вдома.

По поверненні

Турист показує фотографії на фоні визначних місць, паломник позує очі, у яких можна побачити відблиск Божої присутності.

Турист прикрашає оповіді свої красивими прикметниками, паломник мовчить і мило запрошує побувати самому на святих місцях, адже слова не можуть передати всього, а можуть тільки збіднити.

Турист ділиться враженням від побаченого і везе сувеніри, паломник ділиться отриманою водою благодаті і благословення, що зачерпнув від самого джерела.

Турист, коли вертається додому, прощається із визначним місцем і заносить його у список відбутого, а паломник дякує Богові, що прийняв його і в цьому святому місці, у святій оселі, де як і повсюди відчув себе очікуваним і прийнятим.

Обоє побували в одному місці, обоє повернулись, повернулись різними.

Кожен шукав, кожен найшов те, що шукав. Хтось щось тримав у руках знайдене, а хтось зберігав у серці віднайдене, і живе.

Цікаво: а скільки раз наше відвідування церкви чи іншого святого місця було паломнитцвом, а скільки туристичною прогулянкою?
Може тому ми не завжди повертаємося із святих місць духовно піднесені і умиротворені?