КАЛЕНДАР ХРИСТИЯН

Залишилося часу до

пожертва без рекла


Чи вартує цей сайт Вашої допомоги

Для нас є важливим


Ваша думка про цей сайт:
Чи потрібен цей сайт для Вас?

Нас підтримують на

Нами цікавляться

Наш сайт існує днів

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Ви увійшли як Гість | Реєстрація | Вхід | RSS


Хресна дорога. Терноцвіт.


ПРОЛОГ


Коли змовляли «Отче наш», чи щирі
Були діяння й помисли твої?
Душа жила в терпимості та мирі
Чи у зневіру ти втоптав її?
Нести свій хрест — для Бога і людини
Одне й те саме визначення слів:
Для мене, вас, вкраїнської родини —
Та сутність їх чи кожен зрозумів?
Учора все: і лаври, і пошана,
Кричав — «Осанна!» — хлопчик на плечі,
А нині?..
Хрест та невигойна рана
Од зради тих, кого любові вчив.
Отож, рушаймо всі і поодинно
В дорогу жертв й непрошених вістей,
Там і Господь, й держава, і людина
Несуть хреста по стаціях страстей.
Де скрипок спів, відлунивши тривогу,
Пливе, як перша хвиля по воді,
Виносять хрест страждання на дорогу,
Мов ключ любові, віри та надій.




1 СТАЦІЯ

СУД ПИЛАТА

Його, витали вчора, як Месію,Царя юдеїв...
Та Ісус з лиця
Збілів:
«Тут зрадник...» — словом сум засіяв.
В саду моливсь:
«Мине хай чаша ця...
Та, ні! Твоя постане, Отче,, воля!»
...Цілунок Юди — скільки їх між нас?
«Розпни, Пилате! Він не Бог, він — столяр!»
Кричали...
(Підлість не міняє час).
Ще в Княжу Русь і Гліба, і Бориса
Убили теж свої (з родини Юд)...
Така вже нас пече слов’янська риса,
Щоб над собою звершувати суд.
Вже скільки раз у словесах чи діях
Ставав до зради я, і ти, й вони...
Пилат вмиває руки,
Чернь радіє,
Вінок терновий вішають сини.
О, небо!
...Тешуть хресно бруси теслі,
Під словом «вирок» — вигорів папір,
І крізь віки кривавляться воскреслі —
Суд над любов’ю і Каяфи двір.


2 СТАЦІЯ
ІСУС БЕРЕ НА СЕБЕ ХРЕСТ


Брус дерев’яний посеред подвір’я,
У багряницю вдягнений Христос,
Та люд безмовний...
Скільки раз, повір, я
Це чув і ждав — на  захист стане хтось?..
Дарма...
Нема...
На зболені рамена
Звалили хрест й кричать:
«Давай, тягни!..»
А поміж ними, знаю достеменно,
Ним зцілені й воскрешені...
Вони
Ще вчора признавали в ньому Бога,
А нині він розбійник в їх очах.
«Дорога в небо — хресная дорога», —
Сказав Ісус,
Й образи біль прочах...
«Бери й тягни» — не раз комусь кидали
І ви, і я тих слів пекучий гріх...
Іде відлуння десь з козацьких далей:
«Бери й тягни...» — знак українських віх.
Тягнув хреста і Гонта, і Хмельницький,
В борні і муках стверджували Січ.
Чому ж характер згаснув бунтівницький
Сьогодні в нас?
Братове, в чому річ?..
Оглух наш дух?!.
... Тоді ж Господь з подвір’я
Знак смерті здвиг на зранене плече
Й почав свій шлях у вічності сузір’я
Крізь жар гріхів,
Де кров’ю,час тече.




З СТАЦІЯ
ІСУС ПЕРШИМ РАЗ ПАДАЄ ПІД ХРЕСТОМ

Тягар гріхів людей немилосердний
На кволе тіло ледь воздвиг Ісус.
Уперто ніс,
Відказуючи ствердно:
«Все ж донесу його. Все ж донесу».
Кровавить слід дорогу на Голготу...
Хитнувся світ
І впав Христос на шлях.
Оті сліди людської крові й поту
І досі в нас на ріках та полях.
Упав Христос,
Й козацька Січ упала.
У певну мить спіткнеться кожен з нас,
Лиш би при цьому віра не згасала
В серцях і душах, всюди і щораз.
Як землю-неньку вирвали з темниці,
Чи не гласив ти: «Слава і хвала!»
Тепер речуть зневірені та ниці:
«Нащо нам воля? В ній причина зла...»
Чоло напоказ б’ємо у поклонах,
При серці ж камінь носимо облуд
І боїмося правди, як прокльону...
Тяжка вона, мов хрест, як: страшний суд.
Тяжка була тоді, тяжка і нині,
Коли честь вбило золоте теля,
Безвладна влада спить у баговинні
І вже в нікого віри не вселя.
Упав Ісус.
Ледь звівся на коліна.
Упав уперше під тяжким хрестом.
«Я донесу на гору неодмінно...» —
Лунав мотив, як вічності псалом.




4 СТАЦІЯ
ЗУСТРІЧ ІСУСА ХРИСТА З МАТІР’Ю

Обвислих хмар дрижать обдерті мури,
Підуть на шлях, на кручі, на людей,
Де кожен крок — це поступ крізь тортури...
Та що це? Хтось йому настрічу йде...
Паде хустина з сивого волосся
На крила рук.
У серці теплота —
Чи то направду, чи од ран здалося...
То... мама?..
«Мамо!» — спечені уста
Зніміли.
Думка засліпила очі,
Лиш сонце б’ється об небесний дзвін:
«Синочку... Сину...»
Терня в лоб вп’ялося,
Й переплелися хрест, Марія, син...
Скажіть мені, признайтеся для себе,
Коли востаннє маминих зіниць
Торкавсь ваш погляд?
їм це конче треба...
Нам все брак часу в хаосі дрібниць.
А час мина...
Мина без повороту,
Де дітям світ закрив то Крим, то крам.
Самотньо плачуть батьківські ворота
Чи то від літ, чи од незгойних ран.
Прощайте, мамо!..
Виболені ноги
За кроком крок Возносили хреста.
Мотив розлуки, болю і тривоги
Розпочали Ісусові уста.


5 СТАЦІЯ

СИМЕОН З КИРИНЕЇ ДОПОМАГАЄ ІСУСОВІ

Він з поля йшов,
В своїх земних турботах звичних...     
Настрічу — вої і людська безсила тінь
Тягнула хрест.
«Знов, певно, злодій чи язичник», —.
Подумав той,
Та вчувсь суворий окрик: «Стій!
Ти хто?»
«Прохожий, Симеон із Киринеї...»
«Так от... Поглянь,
Наш хрестоносець ледь, не мрець,
Не зносить кари.
Забери частину з неї,
Підстав плече,
А то скона... Хай йому грець!»
...Підстав плече,
Тягар когось візьми на себе.
Не так це просто, як ізбоку вигляда.
Тут перед кожним постає неждане:
«Треба!»,
Щоб взнати — слово наше Криця чи вода?
Бо й триста славних козаків під Берестечком,
Й студентів триста, що під Крутами лягли,
На себе брали хрест не в суперечках,
Аби сьогодні ми вкраїнцями були.
Лише під ним,
Як Симеон спізнаєм тайну
І сенс життя, що на раменах несемо.
Ісусе страсний, і терпіння й сили дай нам,
Аби збагнути:
Хрест — це шлях,
А не ярмо.


6 СТАЦІЯ
ВЕРОНІКА ХУСТИНОЮ ВТИРАЄ ІСУСОВІ ЗАКРОВАВЛЕНЕ ЛИЦЕ

Кровавий піт покрив хустину,
Яку подала Вероніка
Ісусові.
Зрекла: «Прости нам»,
І образ Бога-чоловіка
На білім полотні відбився,
Як в хреснім дзеркалі світлина.
На хвильку вдячно зупинився,
Знов хрест людських гріхів на спину
Поклав собі
І рушив далі.
Відбиток пам’яті про страсті
Вона тримала.
Знак печалі
Упав на хмари попелясті.
Відбиток згадок воскресає:
Свята Софія дзвоном лине,
Народ живе, бо в нім душа є —
Універсали України
І злуки День.
Та нехрист прагне
В крові втопить стрільців без жалю.
Як багряницю прапор тягне,
Спаливши небеса печаллю.
А ми... Святі світлини часу
Кидаєм мотлохом у скрині,
А родичів іконостаси
Оберігаєм як святині?!.
Минають люди...
Лиш відбитки
Лежать в альбомах без опіки,
Помежи грішних щось не видко,
Де ж нині славні Вероніки?..


7 СТАЦІЯ
ІСУС ДРУГИЙ РАЗ ПАДАЄ ПІД ХРЕСТОМ

Хитнувся світ — і на коліна
Упав знесилений Христос...
Чи не болить тебе сумління,
Тебе, покірний малорос?
Це ж нашими гріхами, браття,
Содіяно тоді й тепер,
Бо грілися з ікон багаттям,
Тих визнавали, хто лиш вмер...
Хіба не так?
Що забуваєм хресний шлях,
Що не дописані ще вірші
Про голод на жнивних полях.
Та ще донині душу й тіло Вбивають,
Й пісню.
Скільки їх
Гріхів отих на хрест злетіло,
Мов гайвороння й чорний сніг.
— Що, впав? Тепер мені послужиш
 Хахол, чи хлоп, чи остарбайт!
...Невже нам стало все байдуже,
Що душу продаєм для зайд?
Упав Христос од болю й стиду,
Упав од голоду і зрад,
За ним мільйони впали слідом,
Здичавів наш вишневий сад...


8 СТАЦІЯ
ЖІНКИ З ЄРУСАЛИМУ ОПЛАКУЮТЬ ІСУСА

— Смутні жінки Єрусалиму,
Не лийте сльози наді мною.
Без маски жодної, без гриму
На себе гляньте.
Ще весною
Ви первоквітом дивували
І ваша врода всіх корила,
Та ким ви стали?.. Ким ви стали?!
Де ваші лагідності крила?
Тож над собою плачте, дочки,
І над дітьми, над їх гріхами, —
Сказав Ісус.
Хтось зрік:
— Синочку...
Сльоза скотилася на камінь.
До вас, до матерів мій голос.
Плекайте гідність в доні, й сина
Із молоком,
Хоч світ довкола
В брехні продажність замісила.
Не волочіть дітей до бруду,
Де владні гроші, фальш, спокуса,
Бо це— солодкий хід до Юди,
А не тернйстий шлях Ісуса.



9 СТАЦІЯ

ІСУС ХРИСТОС ТРЕТІЙ РАЗ ПАДАЄ ПІД ХРЕСТОМ

Знов об каміння б’ється тіло —
Утретє падає Господь.
Гуркоче хрест.
Аж побіліло
Од крику небо: «Не підходь!!»
Хто підбіга допомагати,
За тим нагай кривавить слід,
А фарисей свій зуб щербатий
Ошкірив в усміху.
Поблід
Ісус, мов аркуш долі,
Що вирваний із Книги книг.
У небо вгризлися тополі,
І час од розпачу застиг.
Лежав Христос.
Вінець терновий
Зрудів од крові. Люд завмер,
Лупали сліпо тишу сови:
«Ади, помер?.. Таки помер?!!»
...Вже скільки раз на землі наші
Питання падало оце,—
То душі гризло наче шашіль,
То бруд жбурляло у лице.
Ми вижили, хоча повстанці
Були розбиті, та в Сибір
Їх виселяли самозванці,
Ми йшли смертям наперекір.
...Ісус відкрив важкі повіки—
Уже гора неподалік.
Злились
віднині і вовіки
Господь і смертний чоловік.


10 СТАЦІЯ

ВОЇНИ ЗРИВАЮТЬ ОДІЖ З ІСУСА

Останній крок — і слід кровавий
Земля прийма, мов крапку лист.
Здирають одіж...Боже правий, —
Взамін води лиш жовч і свист.
...Не хоронім дітей од болю,
Щоб укріпити силу їх.
Виконував він Божу волю,
Содіявши урок для всіх.
Коли лягаєш спати, сину,
Перед молитвою щораз
Перегорни прожиту днину:
Чи не приніс кому образ?
Ти щось содіяв довгождане,
Чи марнотою день стелив?
Бо як без тебе сонце стане,
Щоб душу сором не спалив.
Коли до сну відходиш, доню,
Сьогодні, завтра...
Перед тим
Пошли у спогади погоню,
Яким той день лишаєш ти:
Щоб пам’ятати чи забути,
У щедроті, чи порожнем?
Бо може в кожного з нас бути
Минулий день — останнім днем.




11 СТАЦ1Я
ІСУСА ПРИБИВАЮТЬ ЦВЯХАМИ ДО ХРЕСТА

Між дерев’яних жил.
Вбивали горду міць.
Кривавив небосхил,
Аби не впасти ниць.
Хрест з болю почорнів
І стигнули вітри,
Як Ти з розп’яття днів
Про вічність говорив.
А вколо люд і люд
Із люттю на устах.
І цей невірний суд,
І цей невинний птах,
Убитий на льоту
У чорному вінку.
За істину просту,
Повірити в яку
Не сміли...
Ти простив
Тоді і їх, і нас,
... Та зводять знов хрести
 І гострить цвяхи час.




12 СТАЦІЯ
ІСУС ПОМИРАЄ НА ХРЕСТІ

Громи дробили в друзки хмари,
Шаліли блискавки гуртом.
Хрест, як імперський символ кари,
Звели з розіп’ятим Христом.
Забагровіли крутосхили,
Пітьма упала між гурти.
Останні покидали сили
Ісуса:
«Отче, їм прости.
Не відають того, що діють».
А хтось:
«Якщо Ти Бога син,
То докажи! Врятуй надію
Й повірять...»
Голос ще один:
«Він без вини ці зносить муки», —
Та спис у серце землю стряс.
Як струни, витяглися руки.
«Здійснилось», — змовив і... погас.
Вогнем перекроїлось небо,
Усіх пронизав чорний крик:
«Не винні! Порятуй!!! Не треба!»...
Реактор з смерті здер парик.
Полинна доле України,
Приходить кара за гріхи:
Вмирає слово солов’їне
І жебракують дітлахи.
А ми
Не втямимо й донині—
Христос помер за мене й вас.
«Прости їм, Отче...», — безневинні
Уста молили в смертний час.



13 СТАЦІЯ
ТІЛО ІСУСА ЗНІМАЮТЬ З ХРЕСТА

Ридало небо посивіле..
«Вмирати страшно молодим»,  —
Здіймаючи Христове тіло,
До себе мовив Никодим.
А мати, вбита смертю сина,
Вже сил не мала. Лиш любов
Зосталась в ній.
Гірка часина
На цій горі звела їх знов.
Вертались згадки, мов з вигнання:
Як сина в ясельце кладе,
Найперші кроки, мить прощання,
Незнанне — де ж ти, сину, де?..
А нині — тіло ніби з воску,
Кроваві струпи, холод рук.
Скажіть-бо, хто з нас має доступ
У море материнських мук!
Та навіть тут любов і віру
Вона не стратила,
А ми...
Все скиглим, стогнемо,
Офіру
Шукаєм інде.
А візьми
Не плач, а вір,
І дій до скону.
Всі воєдино, як ріка.
Із себе не твори ікону,
Бо істина — завжди гірка.
А щоб синів не розпинали,
І мову, й церкву, і звичай —
Зведімо душу із розвалин
І я, і ти, і весь наш край.



14 СТАЦІЯ
ТІЛО ІСУСА ВКЛАДАЮТЬ У ГРІБ

Поклали у скелястім гробі
Сповите в плащаницю тіло,
І камінь чорний, як в жалобі,
Закрив його.
Перетемніло
Вечірнє небо у поклоні —
Христос дорогу страстей звершив.
Гребли жарин сліди червоні
Вояки,
Гріб щитом підперши.
І все...
І все?!
Не може бути,
Що смерть
В ніщо життя поверне.
Причасна ніч...
Роса спокути
Вмиває землю, як од скверни.
 ...Вже скільки раз усім здавалось:
Кінець
Тобі, сім’ї, країні;
Та сонце віри пробивало
Промінням небеса нетлінні.
Згадаймо.
Крізь грузькі руїни .. .. 
Несуть красу пахкі тюльпани,.
І світанковість України
Переросте
У день весняний.
Лише б збагнути нам, панове:
В житті достаток йде від праці,
З надії, віри та любові,
А не з порожніх декларацій.



ЕПІЛОГ

«Воскрес!?.» —
Ще в тихій недовірі
Прошепотіла Магдалина.
Порожній гріб,
Каміння сіре
Та спечена огнивом глина.
«Воскрес!!!» — провісники світанку
Цілують кожну стебелину.
«Воскрес! Воскрес!!!» — безперестанку
Вкіл дзвони благовістю линуть.
Христос воскрес!
А ми,
Що вчора
Воскресли у єдинім русі,
Й не вчули, як міцні опори
Змінили на модерні бруси
Хреста.
Й нас знову розпинають
(Себе лиш перефарбувавши)
Ті ж Юди, фарисеї...
Знаю,
Хтось скаже:
«Так буває завше...»
Опісля всіх страстей тілесних
Воскрес Христос,
І ми з безладу
Воскреснем!
Чуєте — воскреснем!
І я, і ви, і вся громада.
Згадаєте колись це слово,
Що було змовлено в цю днину.
Пригляньтеся —
Перевеслово
Єдна веселка Україну.