Субота, 27.04.2024, 09:00
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Із нами були разів

Хресна дорога ( Мирослав Артимович (1949) поема

Хресна дорога 1.

Пророчу суть Писання не змінить...
Твоя молитва, звернена до Бога,
хлюпнула в серце сили, а за мить —
Тобі вже хресна стелиться дорога.
Терпи, галілеянине! Душі
Твоїй шалено боляче з розпуки.
Не за свої гріхи, а за чужі,
Тобі пройти судилося крізь муки,
Крізь ревище зневаги і злоби,
пекельний біль кривавої розправи
і присуд озвірілої юрби:
— Розпни його! А нам віддай Варавву!
Пішли в танок свинцеві канчуки,
преторій аж замлоїло від крові…
Вінчали голову Твою гілки —
та не лаврові — у вінку терновім.
Твої кати знущались залюбки,
а Ти страждав, повитий у порфіру,
великодушно їм прощав гріхи
і дарував життя своє в офіру…


2.
— Бери свій хрест! І сам його неси!
Ви з ним тепер, як нерозлучна пара.
— О Отче, що на небесах єси!
За що мені така судилась кара?!
Чи зможу я пройти свій хресний шлях?
Чи я зумію вистоять — не вклякну?
О Отче мій, що є на небесах,
нехай я Духа силою просякну...

3.
А тіло вже не слухає Тебе,
підкошуються з немочі коліна…
І чаша ця ніяк не омине
Отця небесного улюбленого Сина.
Своє безсилля Ти переборов,
і сам собі наказ віддав: стояти!..

4.
Ти чув, як у вервечці молитов
Твій хресний шлях оплакувала мати:
— Тримайся, сину! Поруч буду я!
Тебе й на мить одного не покину!
Твої страждання, муки, сум’яття
з тобою розділю в тяжку хвилину!
Ставай з колін! Прошу Тебе, ставай!
Не дай причини ликувать Юдеї...


5.
Своє плече підставив під хреста
Тобі незнаний Симон з Кірінеї:
— Дозволь, Ісусе, прислужить Тобі:
хреста тягар з Тобою розділити…
Дай сили супротивитись злобі,
навчи і нас — як терпиш Ти — терпіти…

6.
Кривавим потом зрошене лице,
від болю аж злипаються повіки,
а сукровиця цівками тече
і скапує на хустку Вероніки.
— Учителю, дозволь торкнутись ран
Твого чола в терновому колюччі
і згорточком лляного полотна
утерти закривавлене обличчя.
Ісус промовив тихо: «Приступи…»,
до Вероніки простягнувши руки...
— Помилуй нас, Учителю, прости,
що ми не вберегли Тебе від муки -


7.
нести хреста, як камінь, на собі
і падати під ношею тяжкою...
Ти вдруге знов піднятися зумів,
а до Голготи — вже подать рукою…
— Дорого хресна! Як тебе здолать?
Моя остання у житті дорого!..

8.
Жінки навколішки, ридаючи, стоять,
молитвами звертаючись до Бога.
— Єрусалимські доньки! Ви слізьми
мої страшні не омивайте рани,
ви над собою плачте і дітьми,
щоб у покуті стати над гріхами!..


9.
А кожен крок – у мізках, як луна,
ятряться рани під хрестом шершавим…
Ісус утретє падає на шлях,
який веде до Вічності і Слави...

10.
Спекотне сонце висушило кров…
Гадюччя ран у сплаві із хітоном…
Кати плюють, зриваючи покров,
і наготу Твою показують на сором.
А Ти терпи приниження і біль —
лише б ковток студеної водиці…
Твої ж кати, немов на рани сіль,
вина із миррою Тобі дають напиться.
Ти не прийняв їх дару... Ти терпів…
Вони ж байдуже потирали руки...
Чи відав Ти тоді, чи розумів,
які Тебе підстерігають муки?!

11.
Кріпись, Ісусе! Волею Отця
не знаєш за людські гріхи Ти щастя.
В руці у ката — викований цвях,
націлений пронизати зап’ястя.
Удар важкого молота!.. Удар!..
Провисло тіло на руках, як плітях...
І напис на хресті: «Юдейський цар»...
І згусток болю — на тисячоліття…

12.
І жереб кинули на одяг Твій кати:
для них Твої страждання — не причина.
— Небесний Отче! Їм пробач, прости, —
вони не усвідомлюють, що чинять…
Ти їх простив... І з висоти хреста
благословив молитвою своєю...
Ти вже витав між смертю і життям,
в дорозі поміж небом і землею…
Пекучий біль... Очікуєш кінця...
Тобі уже ніхто не допоможе...
Лише одна надія — на Отця:
— Чому покинув Ти мене, мій Боже?!
…Судомно стрепенувся і зомлів,
та видихнути ледь устиг:
«Звершилось...»
Покутою за місиво гріхів
Твоє земне життя вже завершилось.
Застрягло сонце в темряві густій,
Ісус востаннє вистогнав крізь муки:
— Я духа свого, милий Отче мій,
вручаю у Твої надійні руки...

13.
Від розпачу здригнулася земля,
у храмі навпіл тріснула завіса,
і грізний громовержець Ілія
над світом колісницею пронісся…
А тіло Сина, зняте із хреста,
в обіймах Матері востаннє опочило…
Розпука... Біль утрати... Пустота...
Й надія на спасіння... І на диво...

2004 (2013)
http://maysterni.com/publication.php?id=88555