КАЛЕНДАР ХРИСТИЯН

ДО НАСТУПНОГО ТУРУ:


Пошук

Наше опитування

Чи потрібен цей сайт для Вас?

Нас підтримують на

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вхід на сайт

Вівторок, 19.03.2024, 08:16
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Із нами були разів

Хресна Дорога України. тема ГОЛОДОМОР

Хресна Дорога України

Тема: "Голодомор"

Роздуми: бр. Ромуальд Загурський OFM

Шаргород, 20 листопада 2009 року

Вступ

     З першої Книги Макавеїв: Того часу настав дуже великий голод, так що здавалось, ніби сама земля перейшла на ворожий бік. Ті, що були у твердині, не могли ні вийти, ні ввійти, щоб щось у краю купити чи продати, і голодували сильно, і чимало з них від голоду погинуло (Мак 9, 24; 13,49).

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей.

Для введення своєї прямої влади в Україні Йосип Сталін пішов на страхітливі репресії і, зрештою, на організацію штучного голоду. Мало бути зруйноване будь-яке бажання українців на автономію чи незалежну республіку, а також будь-які прояви цих прагнень: українська мова, культура, релігійність, історія та українська інтелігенція. Цинізм Сталінського вчинку полягав у знищенні стародавньої нації хліборобів найстрашнішою формою смерті - голодом. Цей злочин пізніше назвали „Голодомором" (від українського "голод" та "мор", тобто «морити голодом»).

 Стояння І

Ісуса засудили на смерть

     З послання до Римлян: Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають. Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять (Рим 13, 1-3а).

Очільник Радянського Союзу, Йосип Сталін, був одержимий ідеєю створення раю на землі без Бога - комуністичної радянської супердержави. Для повної централізації влади йому потрібно було знищити другу радянську республіку - Україну як таку, яка мала глибші історичні корені свого існування і претендувала на автономність та вільний розвиток. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті - нема проблеми. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД.

Одне з визначень геноциду, дане Міжнародною конвенцією ООН 1948 року звучить в наступний спосіб "Геноцидом вважається таке діяння, яке чиниться з наміром знищення повністю або частково якої-небудь національної етнічної, расової чи релігійної групи як такої, а саме навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне її знищення".

Панченко Катерина з с. Сушківка Харківської області дає таке свідчення: Відбирали все. Якщо знаходили то забирали. Це було рішення партійної влади. Якщо щось приховували то людину могли послати на Сибір. Люди і без зброї все віддавали. Приходили, шукали - знаходили, все відбирали. Люди не могли боронитися. Бо боялися що їх зашлють.

Стояння ІІ

Ісус бере хрест на свої рамена

     З Книги Пророка Єзекиїла: Як я скажу безбожникові: Ти помреш! - і ти його не попередиш і не говоритимеш, остерігаючи безбожника від лихої його дороги, щоб він жив, - то безбожник той умре в своїм грісі, я ж домагатись буду з твоїх рук його крови. Коли ж ти попередиш безбожника, і він не навернеться від своєї безбожности й від лихої дороги, то він умре в своїм грісі, а ти врятуєш твою душу. (Єз 3, 18-19).

Мотиви Йосипа Сталіна щодо України розкриваються у його листі до Лазаря Кагановича від 8-го серпня 1932 р.: «Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи... в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50 райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным… Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять».

Ганна Олійник з с. Білоцерківці Чернігівської області згадує своє нещасливе дитинство: У 1933 мені було шість років, а братикові вісім. Нас батьки вивезли в Бобровицю на залізничну станцію і посадили в поїзд. ... Із поїзда дітей виловлювали, ми тиждень жили на прийомному пункті. Потім нам показали дорогу і ми стали вертатись до дому. Я була дуже кволою, брат ніс мене на спині. Зустрівся в дорозі якийсь чоловік і каже брату: «Кинь її, тобі легше буде самому». Але він мене не кинув.

Стояння ІІІ

Ісус падає перший раз під тягарем хреста


З Книги Псалмів: Боже, почуй мій голос, коли я скаржусь; від страху перед ворогом бережи моє життя. Сховай мене від змови лиходіїв, від невгамованої юрби злочинців, що гострять, немов меч, язик свій, немов стрілу, пускають гірке слово, щоб у безвинного із закутка стріляти. Стріляють несподівано на нього й не бояться. Цупко тримаються своїх злих намірів, радяться, як би таємно розставити тенета (Пс 64, 1-6).

     1 січня 1933 р. Сталін надіслав селянам України телеграму, в якій попереджав: «Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.» Це означало, що до боржників по хлібозаготівлях, у яких виявили хліб, мали застосовуватися найбільш суворі санкції («закон про п’ять колосків» передбачав розстріл або десятирічне ув’язнення).

      Петро Олизка, 1921 р.н., з смт Петропавлівка, Дніпропетровської області подає таке свідчення: Когда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в норки запасы, землей обворачивали их в круглых кучках, а мы уже ее раздалбывали зимой и забирали эти запасы...

Стояння IV

Болісна Мати зустрічає свого сина

Уривок з «Жовтого князя» Василя Барки:
    Додому брiв пiд хуртовинкою, що вже зривалася; почув розпачливий крик неподалік. Помiтив: на крик прямували iншi - кожен одинцем, не так, як колись гуртками єдналися. Рiдко туляться в купу по два чи три чоловiки. Зiбравшись, глядять мовчки, як жiнка бiжить - кидається серед снiговiю то в один бiк, стрiчаючи обмерзлу осичину, то в протилежний бiк, до хати, i зразу вiдбiгає, мечеться, як слiпа. Одно кричить:
         - Убийте мене! Убийте мене!
 Не питаючи нiкого, Мирон Данилович пiдiйшов близько до глядачiв, один з котрих пояснює:
          - Кажуть сусiди, що тут проходили, - її сiм'я все макуху їла i стала примiшувати бадилля, назбиране з осенi. Молодиця блекоти через силу наїлася. I чоловiка пригощувала до зiлля, вiн їв, хтозна що з ним зробиться,- може, те саме буде. Чи не одвести її додому? Уб'ється тут або скалiчиться, якщо не замерзне на снiгу.
 Раптом з настирливiстю, несподiваною для себе самого, заговорив Мирон Данилович до глядачiв - Одвести! А чого ж? Одвести додому, i все! Берiмся, поки не замерзла!
 Пiшли назустрiч молодицi, до дерев на розгородженому дворi, схопили її за руки вчотирьох i ведуть. Вона дуже пручається, повторюючи кричма, щоб зразу вбили її, - ледве змогли довести до порога. Вже не розумiє, куди ведуть.
Перейшли гурбою через сiни i вiдчинили дверi: побачили бiля печi чоловiка, що мав на собi стрiп'я вiд сорочки i дивився шалено; верхнi повiки пiднятi високо i погляд врiзається на прибулих. Скрiзь по хатi кров: на лавi зарiзана дитина i жаско спотворена.Чоловiк розвiв огонь на самому припiчку: диму повна хата! - i готує їжу на сковорiдцi; щось жує, тримаючи в руцi нiж.
Один з дядькiв, якi ввiйшли слiдом за першим, скрикнув:
         - Вiн дитину зарiзав i смажить! Збожеволiв.
 Невиразимий страх напав на Мирона Даниловича, що випустив рукав молодицi з своїх пальцiв; iншi також до порога вiдсахнулися, зляканi, але нiхто з хати не виходив - стоять всi, нiби примерзли на глинянiй долiвцi.
Молодиця, як попереду, блукала зором i не розумiла нiчого, що сталося. Зовсiм безтямна i знесилена, опустилась і лягла, зразу ж тут, коло нiг свого чоловiка: помучившись хвилину, вмерла. А вiн уже не жував; ковтнувши що було в ротi, так i застигнув: не збагне жiнчиної смертi i власного стану. Враз вiн рвонувся з мiсця, впустивши нiж, i, ледве одягнений, з рештками сорочки на голих плечах, розштовхнув гурт селян бiля порога i вибiг надвiр. Навiжено погнав пiд хуртовиною, мимо стовпцiв, що зосталися вiд ворiт.


Стояння V

Симон Киринеянин допомагає Ісусові

З Книги Іова: Коли б то вже моє прохання збулось, коли б то Бог здійснив мою надію, Яка у мене сила, щоб чекати? Яке моє майбутнє, щоб тягнути вік мій? Чи ж моя сила міцна, як камінь? Чи, може, тіло моє з міді? Чи ж не віднято в мене мою поміч? Чи ж маю я якийсь рятунок? Нещасний має право на милосердя друга, навіть коли він утратив страх перед Всемогутнім (Іов 6, 8;11-14).

Розповідає Чиж Ганна Григорівна, 1923 р. н., с. Гальчинці, Теофіпольський район, Хмельницька область: Той 1933 року голод то я мало пам'ятаю, бо мала ще була. Мені десятий год пішов. Помню, що забирали люди врожай. Якісь повноважені понаїжжали і гуртом собі з своїми тими начальніками, таких 2-3 чужих, а ше своїх трошки, тай так ходили по хатах і забирали самоправно. Як шо сушиться на п'єцу, то гет зметут. Отак не єдно розказували, шо так зробили в них. Саме більше то тих брали, як то кажуть куркулів, отак обдядьорили, шо вони висилали їх, то вони і босі, і роздягані поїхали, і голодні. Я тіко так пам'ятаю трошки. Приїхала вчителька до нас і всьо село обійшла, ніхто не хоче прийняти її на квартіру. Нать не хоче ніхто прийняти, шоб переночувала. Якраз тоді батько мій йшов з роботи, то забрав її, вона переночувала в нас, мама зварила бараболь там. І так повечерали. Вона стала рано і каже: «Господи, куди, - каже, - Господи, куди я вже піду, тре йти до школи мені».

Стояння VI

Вероніка витирає обличчя Ісусу

З Книги Псалмів: Доки, о Господи, зовсім будеш мене забувати? Доки ховатимеш лице твоє від мене? Доки журбою буду терзати мою душу, тужити щодня серцем? Доки мій ворог буде зноситись надо мною? Зглянься і вислухай мене, о Господи, мій Боже! Просвіти мої очі, щоб не заснути смертю, щоб не сказав мій ворог: "Я його подужав!”, щоб мої вороги не раділи, коли я захитаюсь. Я ж бо надіявся на твою ласку. Нехай радіє моє серце твоїм спасінням! Заспіваю Господеві, добро бо мені вдіяв (Пс 13).

Розповідає Біла Марія Федорівна, 1927 р. н., смт. Велика Олександрівка, Херсонська область: «Все забирали ті активісти і пропивали і проїдали те, що позабирали. І худобу забирали, курей, півнів, інвентар різний. І одяг добротний самі тоді носили. Забирали в основному в розкуркулених, бо в бідноти нічого не було. Саджали у в'язницю за жменьку зерна, за зрізані в полі колоски, от народ і прозвав той указ «законом про 5 колосків». Не дозволяли, ганяли за це. Неприбрану кукурудзу, пам'ятаю, приорали, а людям не дали. Зараз про те пригадуєш, то страшно стає. За склянку зерна вбивали, за декілька колосків людей мучили, у в'язниці саджали... Люди допомагали один одному. Бувало, люди, які дуже бідували, вранці на порозі знаходили посудину з узваром або млинчики з трави, або ще щось. Це добрі люди допомагали. Старалися це чинити вночі. Не дай Бог хто побачить і донесе, то відразу у в'язницю піде».

Стояння VII

Ісус падає вдруге


З Книги Іова: З-за браку страви та страшного голоду вони гризли у степу коріння; їхня мати - пустка та пустиня. Вони мальвію й листя на кущах збирали, коріння з дроку - це хліб їхній. Їх із громади проганяли, на них гукали, наче на злодіїв. Вони жили у байраках при потоках, у земних печерах та по скелях. Вони ревіли поміж кущами, під будяками тулилися в купу. Рід упосліджених, нащадки безіменних, вигнані з землі! (Іов 30, 3-8).

Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, свою релігійність, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців.

Стояння VIII

Не плачте наді Мною, але над собою


Уривок з «Жовтого князя» Василя Барки:

      Хуртовина не вгавала цiлий день i цiлу нiч, замiтаючи навкруги: все - бiле i обпорошене, мов димить. Коли вщухла, зоставила пустелю з морозним пилом, що закрив землю з поживними корiнцями. В хатi нiмо i всiм така зимнiсть, як в могилi: не вiд самого нетоплення, коли стiни вихолоднiли, але також вiд занепалостi, з голоду. Дров мало: зосталось трохи дощок i трохи хмизу в пiдпiччi, треба берегти, щоб юшку зварити, бо дiти зовсiм охлянуть без теплого. Кожне терпить про себе i конає мовчки. Бабуся занедужала: лежить на холоднiй печi, не може руки пiдвести. Дiти, забувши про свою бiду, припадають до її плеча; беруть її зморщенi стемнiлi руки в свої долонi i до обличчя собi тулять. Бояться говорити голосно, щоб не хвилювати її.
      Дарiя Олександрiвна вкинула в горщик жмiнку пшона: вiд рештки, якої вистарчало - хоч трохи зварити i посьорбати з миски двiчi на день. В сараї знайшла купку поколотих тонких пенькiв i стару солому, а зовнi, пiд стiною, вiдтрусила з снiгу соняшничиння. Витягла розхитанi кiлки з решток тину; порубанi, пiдуть в пiч.
      Через день, це було вранцi, Дарiя Олександрiвна згадала: близько самого прислону над струмком, зосталися невиконанi бурячки. Як вона про них забула? - можна зварити борщ i недужiй поможеться. З лопатою пiшла на грядку. Вiдгрiбши снiг, копає мерзлу землю i вибирає бурячки. Все дрiбна дрiбнота i небагато, на один раз в чавунi зварити. Пальцi змерзли, аж зашпори заходять; довелося снiгом розтирати. Несла в вiдерку здобич i думала: всi дома зогрiються i повеселiшають. Вернулася в хату i починає перемивати бурячки. Меншi дiти сидять на полу, закутанi - хто собi яку лахмiтину забрав, i стежать маминi рухи; старший на лiжку, нiби спить, хоч тiльки очi заплющив.
     Дарiя Олександрiвна хотiла врадувати стару.
          - Мамо, зараз борщ буде! Чи вам сьогоднi легше?
 Немає вiдповiдi.
           "...Мабуть, мама сплять",- подумала так i знов порається з бурячками; а зауважила, що якась незвична тиша на печi, - нервами вiдчула: це не так, як завжди. Здається, дивна вiдсутнiсть настала в хатi. I це вiдчуття все наростало i все дужче непокоїло Дарiю Олександрiвну. Вона злiзла на пiл i пiдiйшла до печi; тихо, тихо питає, аби не розбудити, якщо стара спить, але, коли не спить, щоб почула.
 Тишина.
 Прихилилася тодi Дарiя Олександрiвна - глянула в обличчя старiй, i враз такий страх i бiль обгорнув всю iстоту її, що вона нестрималася i розпачливо скрикнула: "Мамо!.."
         - Мамо! - втишуючи серце, просить вона. - Я знаю: ви нас любили i все для нас вiддали, собi не взяли нiчого; ми такi виннi перед вами, дуже виннi, не пам'ятайте, чим ми вразили!

Стояння ІХ

Ісус падає втретє

З Книги Псалмів: Вони блукали пустинею, на безлюдді, дороги не знайшли до міста, де б їм жити. Голодні й спраглі, - душа їхня всередині умлівала; тоді вони до Господа візвали в своїй скруті (Пс 107, 4-6).

     Голодомор 1932-1933 років мав деморалізуюче значення для всього Українського народу. Коли йде війна, є очевидний ворог. Тут же, навпаки, офіційно пропагувалася ідеологія інтернаціоналізму і братерства, проголошувалися «найсвітліші ідеали, мета – комунізм», і водночас внаслідок цілеспрямованих дій цивільної влади, за підтримки «громадськості» – комсомолу, профспілок, комнезамів – населення було доведене до масової голодної смерті.
      Уривок з «Жовтого князя» Василя Барки: Нищать хлiб нарошно i розоряють до смертi. В начальство ставлять непридатних, щоб бiльше бiди було. На одному зсипному пунктi привозять селяни хлiб: поспiх з ним великий, бо треба "план" виконати. Завiдувач наказує дядькам усяке зерно докупи зсипати крiзь дiрки в поверхах, все разом - жито, пшеницю, ячмiнь, просо, гречку. Йому дорiкають: хiба можна так робити? А вiн сердиться i вiдказує: "Почему нєльзя? Ето всьо - хлєб!" Отакi хазяї. Ви кажете про зерно; не тiльки з-за нього стрiляють людей, а з-за гнилих бурякiв теж. Бачив я бiля станцiї гору їх, темну, як вивезена порода з рудникiв на Донбасi. Колись окремою колiєю доставляли буряки до цукроварнi. Тепер їх покинуто догнивати. А сторожа кругом стоїть: не пiдпуска нiкого. Декiлька разiв люди пiдходили, ослабiвши, як осiннi мухи: їх розпута голодна вела. Ледве до бурякової гори наблизяться - так з гвинтiвок блискає їм в очi, i люди падають. Буряки пiсля морозiв почорнiли, а ще таки можна було перечищати їх i варити. Нiкому ж не дано нiчого. Так всi буряки продали - до рештки. Гора їх згнила i розлiзлася по землi. Багато вбитих людей лежало, бо пошкодовано їм гнилого буряка. З того ж i видно: ворожi виродки нагорi царюють.

 

Стояння Х

Ісуса роздягнено


З Книги Пророка Ісаї: Мою хатину знесено, далеко забрано від мене, немов намет пастуший. Немов той ткач, життя моє згортаю: він відтинає мене від основи. Від дня до ночі ти мене викінчуєш. Я кричу аж до ранку. Наче лев, він трощить усі мої кості. Відо дня до ночі ти мене покидаєш. Наче ластівка чи журавель, скиглю я; я стогну, немов голуб. Очі мої втомились, глядівши вгору. Господи, пригноблено мене, ручись за мене! Що мені казати? То він мені сказав, і сам же він зробив те. Хвалитиму тебе ввесь вік мій за біль душі моєї (Іс 38, 12-15).

Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед – хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни.

Свідчення Жигадно Оксани Андріївни, 1926 р. н., м. Боярка: Голодомор - то таке страшне, шо хто живий остався, до смерті буде помнить. Та які причини, коли в людей все начисто забирали, а якби і душу можна було забрати, то комуністи і те б украли. Та отак приходили раз, потом ше раз, коли бачуть, що не вмирають. Приходили голодранці та деякі, що приходили в село і нікого не знали... Їх звали активістами, швідьками, комуністами.

Стояння ХІ

Ісус прибитий до хреста


З Книги Пророка Ісаї: Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь: я знаю, що не застидаюся (Іс 50, 6-7).

Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932-1933 рр. як «збіг об’єктивних та суб’єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє.

Розповідає Хмельник Микола Петрович, 1923 р. н., с. Оленівка, Магдалинівський район: Пам'ятаю, але не голод, а Голодомор. Людей морили голодом до смерті. Я тоді мав 10 років. Був страх Божий, скілько людей погибло з голоду. Яка там засуха! То всьо прикази Сталіна, який не любив українців і хотів їх масово повибивати. Ті грабіжники приходили і забирали все, що могли. Це люди Сталіна. Безбожники гарбали всю їжу в народу. Вони показували деколи якісь писульки, а шо там нашкрібано, ніхто не відав. Ті посіпаки Сталіна дозволяли собі все. Хотів - вдарив, хотів - плюнув на тебе... Вони мали пістолі чи якісь муфти, бо люди просто так не хотіли віддавати свій хліб. А вже як є оружіє, то є страх в чоловікові.

Стояння ХІІ

Ісус помирає на хресті


"Смертнiсть масова, вже - мiлiони..."

Уривок з «Жовтого князя» Василя Барки:

Одного разу, крiзь рiдкий снiговiй, Мирон Данилович переходив вулицею; натужно переставляв ноги в глибокому снiгу, що, стверднувши корою, кришився з лускотом i провалювався.

 По обидва боки пустельнi двори; в декотрих мертвяки лежать коло заметеного порога - нiкого нема, хто мiг би ховати, в кучугурi, коли не в землi. Садиби обернулися в пустощi: нi людської постатi живої, нi голосу зимової пташини, нi навiть будки собачої, не то що гавкоту, - нiде нема. Нi сарайчикiв, нi курникiв i хлiвiв, клунь i комор! - все розiбране i спалене. Тини позникали. Стрiхи, i тi обiдранi. Багато хат зовсiм безверхих. Позрубувано сади i пеньки викорчувано, або їх присипав снiговiй. Нема диму над коминами, i стiни скрiзь аж чорнi; в вiкнах здебiльшого замiсть шибок темнiють жмути ганчiр'я. Серед снiжного обширу стирчать руїни, мов пiсля чуми i пожежi, що пройшли нероздiльно через село, а слiди притрусила зима.

 Мирон Данилович пiдiйшов до одного вiкна i заглянув, притуливши долоню поруч обличчя, щоб затiнити вiдблиск вiд скла. Всерединi - самi неживi: на полу i долi; одна дитина бiля пiдпiччя, а друга, трохи бiльша, бiля порога. Мабуть, хотiла пiти, куди очi дивляться, i зосталась тут навiки.

 Моторошно стало. Сiялися дрiбнi снiжинки, мов ткавши пiвпрозорий саван над чорновiконними гробницями. На цiлий небозвiд розгорнули його - в тишi, що болючiша вiд кожної скорбi i ридання.

Стояння ХІІІ

Ісус знятий з хреста


З Книги Пророка Єзекиїла: Ось він, той день! Ось надійшов! Прийшла корона, зацвіло берло, гординя розбуялась. Насильство встає, щоб стати берлом злоби; і сліду з них не лишиться, ні з їхньої юрби, ні з їхнього гармидеру; нема в них більше сяйва. (Єз 3, 18-19).

З політичних мотивів керівництво Радянського Союзу всіляко заперечувало голод в Україні, і тому про допомогу ззовні не могло бути й мови. Наприклад, реальну допомогу голодуючим українцям пропонували не лише інші держави, а й організації Західної України.

Тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком «трійок» буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями українських селян привозили нових, з Росії, Білорусії...
 

Стояння ХIV

Тіло Ісуса покладено до гробу


З Книги Іова: «Чоловік, що родиться від жінки, віком короткий і тривоги повний. Зростає, немов квітка, і в'яне, і біжить тінню без упинку! Коли йому дні визначені, число місяців його тобі відоме, ти викреслив йому межу, якої він не переступить.» (Іов 14, 1-2;5).

Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв.

Згадує Велика Катерина Архипівна, 1925 р. н., с. Блакитне, Високопільський район, Херсонська область: Як мерли в голод, то ніхто нікого не хоронив, уже не було сили, оце як померли люди, так клали на возика і на кладбищі був склеп. (Давно-давно жили дід та баба, в них була велика сім'я, дід викопав величезну яму і зробив у тій ямі отакі два склепи із землі, померла його бабуся він не закривав цей склеп і зробив у ньому двері і все це так називалося склепом.) Ці двері закривалися цепком таким. Пройшов рік чи два, це було перед самим Голодомором, помирає цей дід, його тоже туди похоронили і закрили. Як настав цей Голодомор, не було як хоронити, так вони везли мерлих, откривали цей склеп і складали отам ціх всіх людей. Зразу складали хорошо, без трун, без нічого і все оцей склеп був повний-повнісінький. Що вже не могли туди вмістити, то вже начали хоронить в інші ями.
 

Закінчення

Великий Голод 1932-1933 років – не помилка і не просто зла воля московського керівництва, зокрема, Сталіна. У ньому (штучному Голоді) не було нічого ірраціонального (нерозумного). Тому не варто демонізувати ні Сталіна, ні якісь інші причини – Голодомор був засобом комуністичного будівництва.

Маємо знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що український народ став жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Також ми повинні мати свідомість, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи.

З Послання Папи Іоанна Павла ІІ кардиналу Л. Гузару, Верховному архієпископу Львова для Українців у зв‘язку з 70-ми роковинами Голодомору 23 листопада 2003 року

 «...Мова йде про жахливий задум, здійснений з холодним розрахунком можновладцями тієї епохи... Досвід цієї трагедії повинен сьогодні керувати почуттями та діяльністю українського народу на шляху до злагоди та співпраці... Потрібно докласти зусиль до щирого та дійового примирення: саме у такий спосіб можна відповідно вшанувати жертви, які належать усьому українському роду... Будемо сподіватись, що з Божою допомогою, уроки історії допоможуть знайти тривкі спонуки до порозуміння, маючи на увазі конструктивне співробітництво, щоб спільно будувати країну, яка на кожному рівні розвиватиметься у гармонійний та мирний спосіб...»