Остання дорога Христа - ІСТОРІЯ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ХРЕСНОЇ ДОРОГИ та ПАЛОМНИЦТВА

КАЛЕНДАР ХРИСТИЯН

Залишилося часу до

Для нас є важливим


Ваша думка про цей сайт:
Чи потрібен цей сайт для Вас?

Нас підтримують на

Нами цікавляться

Наш сайт існує днів

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Ви увійшли як Гість | Реєстрація | Вхід | RSS

Нами зацікавились лічильник переглядів разів


ІСТОРІЯ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ХРЕСНОЇ ДОРОГИ та ПАЛОМНИЦТВА

ІСТОРІЯ ЗАПОЧАТКУВАННЯ  і  ВПРОВАДЖЕННЯ ХРЕСНОЇ ДОРОГИ та ПАЛОМНИЦТВА

сайт "Молитва"


Набоженство Хресної дороги завжди БОГОВІ миле, а нам дуже помічне. Цей духовний скарб переносить нас думкою у ту сиву давнину, коли Пилат засудив Ісуса Христа на смерть. Розважаючи про Христові страсті, Його терпіння і муки, ми йдемо за Ісусом, крок за кроком аж на гору Голгофту, де було виконано вирок смерті - розп'яття.
Хресна дорога - це свідоцтво вічної незгасаючої любові Ісуса Христа до нас, яка освячена невинною Кров'ю, нечуваними стражданнями та незліченними Ранами Святого Тіла нашого Спасителя.Тож розпалімо свої серця вдячністю і гарячою любов'ю до Ісуса через духовну співучасть в цьому набоженстві до Божого Сина за відкуплення людського роду від гріха і вічної загибелі.
Подаємо до ваших рук це набоженство і прихиляємо ваші серця в покорі та любові до нашого Спасителя, Ісуса Христа і даємо можливість кожному пізнати себе, знайти своє місце у цій Хресній дорозі та запитати: "хто я?" - Вероніка, киринейчик, сотник чи Лонгин...

ВПРОВАДЖЕННЯ ПАЛОМНИЦТВА у давнину

Паломництво – це подорож знана багатьом релігіям. У віросповіданнях християнських відігравало часто меншу роль ніж в ісламі, буддизмі або початково у євреїв. Найстарша традиція паломництва походить від індуїзму, має вона біля 3-ох тисяч років, відбулася вона вздовж святої ріки Ґанґес, що мала запевнити вірному щастя загробне (вічне). У буддизмі початкова ціль паломництва була пов’язана з 4-ма місцями, де провадив свою діяльність Будда, але в ІІІ ст. до нашої ери, цар Асіока розділив реліквії, засновника цієї релігії поміж 84-ох тис. храмів, рух паломництв розсіявся.
Також потрібно пам’ятати, що кожен мусульманин має обов’язок раз в житті відбути паломництво до Мекки.
     Генезу паломництв християнських маємо шукати в Святому Письмі. Ідея цієї подорожі появляється вже так-званому періоді Суддів (1500 – 1200рр. перед народженням Ісуса Христа). В Новому Завіті маємо опис паломництва, котру відбув Ісус зі своїми батьками до Єрусалиму, маючи дванадцять років (Лк 2,41-42). Євангеліст оповідає традицію, котра була в той час практикована в єврейських традиціях.
     В перших трьох ст. християнства, паломництво не було дуже популярне, як в сьогоднішніх часах, тому що мандрування ускладнювала ситуацію прав християн – були вони переслідувані. Загальною концепцією в часі переслідування був культ «Небесного Єрусалиму». Лише в 380р., за цісаря Теодосія, котрий признав християнство за правдиву релігію. З того часу можемо сміло говорити про народження паломництв в християнстві. Початково відбувалися мандрівки до «Святої Землі». Від ІІІ ст. збільшилась кількість осіб мандруючих, також до гробів мучеників, а від V ст., до ісповідників Христа. В середньовіччі велику роль відіграв культ ікон, з яким були пов’язані також паломницькі міграції. Від XІV ст. ікона сталася немов персоніфікацією святого, осягнула рангу, котру в попередніх століттях мали реліквія.
     На початку в паломництво вирушали по-одному, спонтанічно. На переломі тисячоліття паломники розпочали з’єднуватися в групи, що мандрівки стали менш безпечні. Під кінець середньовіччя зменшується у людей інтерес мандрування. Християни бажають відвідувати місце культу, котре знаходиться поблизу їхнього рідного міста. Змінюється також характер паломництв – з’являються в паломництва різні розваги та пригоди. В часах нової епохи люди з’єднують пережиття духове із відвідуванням в туристичнім стилі. З часом паломництво уподібнюється до світських форм туристики.


Ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, 
лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами.
(ІПт. 2, 21)
В скарбниці молитовних практик Вселенської Церкви, особливе місце займає Хресна дорога. Ісус Христос почав Свою Хресну дорогу від Преторії римського намісника Пилата, де засуджено Його на хресну смерть, а закінчив на горі Голгофті, куди заніс хрест, на котрому й помер. Тому ця дорога називається Хресною. Молитовна практика Хресної дороги походить з розважань і контемпляції страждань Спасителя, бере свій початок зі Сходу, але поширилася і знана в цілому християнському світі. Хто перший пішов слідами Ісуса, коли Він вознісся на небо? Хто першим започаткував Хресну дорогу? Як говорять християнські перекази, це була Пречиста Діва Марія, Яка часто з побожними невістами йшла дорогою, по якій ішов її Син Ісус Христос. Цей приклад Діви Марії наслідували Апостоли, а відтак і християни відбували численні паломництва з Палестини та інших близьких і дальших країн, як свідчить св. Єронім, котрий жив в IVст. Чому християнський світ так цінив св. Землю, а особливо місто Єрусалим? - Бо в ньому страждав, помер і був похований Ісус Христос: "Що полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров 'ю своєю, і зробив нас царством священиків Богові й Отцеві Своєму" (Од 1, 5-6). 
Хресна дорога - це не тільки смерть Месії, а й найважливіші плоди цих терпінь: "Ми маємо заступника перед Отцем, - Ісуса Христа праведного. Він - примирення за наші гріхі, і не лише за наші, а й за гріхи світу" (1 Йо 2, 1-2). Багато людей кажуть, що то було давно. Це вже історія 2000 - літньої давности. Чи варто знову повертатися до неї?
Дорога християнина - це стислий аналог із життя Ісуса. Ісус бере хрест добровільно, і нас взиває, заохочує брати свій хрест — з любові і доброї волі. І що людина може знайти в хресті, окрім терпіння, сліз, муки, біди і нещастя? Це загальна думка модерної людини, яка боїться хреста, втікає від нього, скидає зі своїх рамен. Любити хрест, нести його, допомогти іншій особі в двиганні того тягара, терпеливо нести свій хрест, - для багатьох це щось нереальне. Запитаймо Святих, яке значення має для них святий хрест: "В хресті — спасіння, в хресті - життя, в хресті - покров від ворогів! В хресті - джерело небесної благодати, в хресті - сила розуму, в хресті - радість духа" (св. Тома).
"Зрозумій, грішнику, - каже св. Августин, - що бог є Твоїм лікарем, а терпіння є Твоїм ліком для Твого спасіння, а не карою для Твоєї погибелі".
В набоженстві Хресної дороги людина зустрічається з Христом, зі своїми батьками, ближніми, добродіями і, навіть, з неприятелями і ворогами, має можливість, за допомогою ласки Божої, побачити духовний стан своєї душі.
Бог дає можливість знайти себе, своє місце, свою роль, зрозуміти, хто ти: Вероніка, киринейчик, сотник, Лонгин? Хрест домінує над цілим людським життям. І в тому повсякденному житті, через Хресну дорогу Спасителя, людина пізнає справжню вартість хреста і терпіння.

Як треба відбувати Хресну дорогу?
Хресну дорогу можемо відбувати публічно - з участю парафії і священика, або приватно в церкві чи вдома.
Хресна дорога - це розважання про страсті Христові біля кожної стації, яку можна закінчити молитвою "Отче наш", "Богородице Діво", " Слава Отцю..." або "Претерпівий за нас страсти...". Ідучи від стації до стації, можемо переплітати наші розважання і молитви з побожними піснями. Перед початком Хресної дороги робимо намірення: за що жертвуємо цю молитву (прощення гріхів, за спокій в родині, за здоров 'я дітей, за народ, за церкву, за душі в чистилищі чи інше).

Ким були прочани у давнину

Люди здорові та хворі, убогі та багаті, в радості та в смутку мандрували в середньовіччі щоб в святих місцях випрошувати собі життя вічне та відпокутувати провини або виразити свою вдячність. Більшість груп прочан творили здорові та дорослі чоловіки, але також чимало йшло в паломництво жінок, дітей та хворих.
     Жінки частіше ніж чоловіки, жертвували паломництво в ситуаціях безнадійних, за своїх дітей. Мати, котра не знаходила помочі, обіцяла мандрівку до святого місця. Про жінок, які мандрували, згадують записи в монастирях, лікарнях, заїздах.
     Дуже важко окреслити число дітей подорожуючих, що для дорослих було несподіванкою. Діти часто ішли в паломництво без згоди батьків, без грошей на про тримання себе. Часто поверталися додому здорові, тому що в дорозі добрі люди давали їм їжу і щось до пиття та ночівлі. Також були випадки, що дітей ув’язнювали і продавали у невільництво.
     Велике число нараховувало паломників хворих, в котрих неодноразово залишалася тільки надія на те, що дякуючи молитві, будуть оздоровлені. Багато людей в святих місцях шукало відваги і сили до знесення хвороби. Сліпих вели за руку діти, батьки, родичі або знайомі.


Хворі і Хресна дорога
Хворі і всі ті, які не можуть брати участи в спільній Хресній дорозі в церкві, можуть отримати всі відпусти Хресної дороги, якщо помоляться 20 разів "Отче наш", 20 "Богородице Діво" і 20 "Слава Отцю..." або "Претерпівий за нас страсти... "; 14 раз за 14 стацій Хресної дороги, 5 раз на честь п 'яти Христових ран і 1 - в наміренні Святішого Отця. При цьому треба тримати в руках хрестик. Якщо не можуть тримати хрестика в руках через немочі, то можуть отримати ці відпусти, якщо з любові поцілують хрест або споглянуть на нього з розкаяним серцем, жалем і любов 'ю.

Відпусти Хресної дороги
На світанку християнства нарід прив'язаний серцем і душею до відвідин св. Землі і міста Єрусалиму. Св. Єлена віднаходить реліквії Св. Хреста в 326році, а в 348р св. Кирило Єрусалимський розділяє Св. Хрест і роздає для почитания християнами в цілому світі. На місці, де був розп'ятий Спаситель, св.Константин Великий збудував храм Господнього Воскресіння, посвячення якого відбулося дуже урочисто 13 вересня 335 р. єпископом Єрусалимським. 1071 р. Палестина разом з Єрусалимом потрапляють в руки завзятих мусульман і суворих турків-сельджуків, які не дозволяли паломникам Заходу йти молитись до Св. Гробу.
На заклик папи Урбана II: "Люди Божі, вибрані мужі і благословенні з-поміж усіх, об'єднайте свої сили! Підіть до Св. Гробу, певні непроминаючої слави, яка вас чекає в Царстві Божім. Кожний нехай відречеться себе і візьме Хрест!" Хрестоносці йшли в похід, як на святу війну, бо вірили, що Бог того хоче. Йшли з надією на прощення своїх гріхів, а як загинуть, то заслужать собі небо - через своє мучеництво.
Коли християни втратили св. Землю, а паломництва для багатьох були неможливі, для того, щоб вірні користали з відпустів, котрі можна отримати, відбуваючи паломництва до св. Землі, св. Церква в 1689 році установила, що кожний християнин може взискати відпусти Єрусалимські, коли відбуде Хресну дорогу. Ці відпусти уділили:
Папа Павло V, дня 5 листопада 1606р.;
Інокентій XI, дня 1 жовтня 1688р.;
Інокентій XII, дня 24 грудня 1692р.;
Венедикт XIII, дня 3 березня 1726р.;
Клименты XII, дня 16 січня 1731 р.;
Венедикт XIV, дня ЗО серпня 1741 р.
Папа Лев XIII, з метою поширення Хресної дороги, затвердив у 1879 р. Братство Живої Хресної дороги. 
Папа Пій XI дав 1931 р. дозвіл хворим і в'язням на відправлення Хресної дороги перед хрестиком, який спеціально для того посвячений.
Щоб отримати повний відпуст з Хресної дороги, треба бути в стані ласки Божої освячаючої. За кожне відбуття Хресної дороги можемо отримати відпуст повний, якщо в кінці зробимо акт досконалого жалю і любові до Господа Бога. Якщо того дня прийняли Св. Причастя, то можемо отримати другий повний відпуст.
За кожну стацію отримуємо 10 років відпусту, якщо з якоїсь поважної причини немає можливості бути на Хресній дорозі до кінця.

Для відправлення Хресної дороги і, щоб отримати повний відпуст, потрібно:
1. Відправити набоженство перед стаціями Хресної
дороги.
2. На кожній стації має бути хрест і образ, який представляє стації Єрусалимські.
3. Згідно з традицією Церкви, Хресна дорога має 14 стацій, кожна має своє розважання, яке закінчується молитвою. Для відправлення Хресної дороги вимагається тільки побожне розважання страстей і смерті Христової (загалом про терпіння і муки Христові), і не є конечно розважати про те, що представляє кожна стація.
4. Переходимо від одної стації до другої, але коли цей перехід є причиною замішань, тоді переходить лише той, хто провадить Хресну дорогу, інші ж можуть стояти на своєму місці.
5. Ті, які з незалежних від них причин не можуть відправити Хресної дороги в звичайний, загальноприйнятий спосіб, можуть отримати такий самий відпуст, коли, принаймні, півгодини будуть побожно читати і розважати про терпіння і смерть нашого Спасителя Ісуса Христа
Відпусти з Хресної дороги можна жертвувати за себе, або за душі, які терплять в чистилищі, бо: "Хрест -воскресіння померлих. Хрест - надія християн. Хрест - палиця калік. Хрест - потіха вбогих. Хрест - вуздечка для багатих, упокорення гордих. Хрест - надія безнадійних" (Св. Єфрем Сирійський).

о. Василь Ковпак СБССЙ

Приготування до паломнитцва

Чимало людей вирушали у паломництво поспішно, порушені чимось, наприклад проповіддю. В середньовіччі прочанин був той, хто постановляв відбути паломництво. Чим вище стояв на щаблинці драбини суспільства, тим старанніше приготовлювався до даної постанови.
     Часто люди постановляли рушати в паломництво поспішно, не знаючи, що їх чекає під час подорожі. Не знали забагато про країну, до котрої і через котру будуть мандрувати, про людей, котрих зустрінуть по дорозі. Щастя мав той, хто міг запитатися у когось, котрий відвідав вже якесь місце. Однак, не можна бути впевненим чи дана особа дала правдиву інформацію про дане місце. Навіть коли можна було б приєднатися до знаючих дорогу, по котрій будуть іти, заохочувано аби перед вирушенням в дорогу набули інформації про даний край де будуть перебувати і через котрий будуть проходити. Допомогою в даному випадку служили провідники. Перш ніж з’явилися туристичні провідники (ХVІ), були вивішені вказівки через освічених прочан для наступників, котрі будуть іти даною дорогою. Були вони практичні і детальні. Вказували країну і мову на даному шляху, описували скільки є миль від одного міста до другого, де можна переночувати, які труднощі можуть зустріти по дорозі. Хто не вмів читати просив, щоб йому було прочитано.
     Важливим було приготування багажу. Тут була прийнята засада: «взяти так мало, як можливо; так багато, скільки треба». Найкращі були залізні листи та інші подібні свідоцтва, котрі допомагали прочанам отримати їжу і нічліги. Правдивим був також лист від настоятеля, підтверджений правовірністю прочанина і згадував святе місце, до котрого дана побожна особа мандрує. До документів залічувалися: паспорт, пропуски до даного місця і свідоцтво про стан здоров’я. Від ХV ст. свідоцтва ці були вимаганні. Вище згадані документи і гроші знаходилися в торбинці прочанина. Ніж носили за паском, а ложку в капюшоні. Переховувалося в мішку закинутим за плече або на повішаній палиці одіж, пару бутів, шкіряну кружечку, сітку або вудочку для ловіння риб, а також кресало для розпалення вогнища. Харчами на час мандрування був хліб, сир, жир і білок. Воду питну перевозили в дуплавій дині, в дзбані або в шкіряні пляшці.
     Перед вирушенням в далеку дорогу прочанин йшов до сповіді, щоб поєднатись з Богом та міг гідно приступити до святого причастя. Священик під час справування Євхаристії читав спеціальну молитву за паломників і мандруючих. Паломник отримує спеціальне благословення на час подорожі.



Наші предки або паломник із давнини

     Типовими ознаками паломників у давнину були: благодать, котру називали «бордоне», маніра, пелерина з грубої тканини «санрікіна» (назва походить від прочанина римського св. Роха), капелюх – «петазо».
    Палиця допомагала в дорозі, а також могла служити для допомоги в обороні. Пелерина охороняла від дощу і холоду та служила для накриття під час сну. Капелюх мав широке рондо, котре було опущене до переду для охорони обличчя від яскравого сонця. Паломники часто несли реліквії святих ікон з родинних країв. Кожен паломник посідав емблему, місця до якого мандрував або від котрого вертався. Копія часто була убога, зроблена з цини або оливи. Під кінець середньовіччя прочани в руках тримали розарій.
    Звичайний прочанин мусів платити за послуги: їжу, пиття, нічліг для себе, для служби та за коні, одяг а особливо за взуття. Давав милостиню, пожертвування і чайові. Вирівнюючи оплату за сповідь і інші оплати церковні. Платив за обмін валюти, гігієну особисту, за проїзд через міст, дорогу, переправою поромом і човном за охорону та провідників в чужих краях або перекладачів. Існували також оплати гуртові, наприклад за подорож до Землі Святої туди і з поверненням, організоване через венецьких судновласників.
    Убогі люди мандрували без грошей. Часто жебрали, часом заробляли пару федінгів по дорозі. Часто переказуючи інформацію з далеких країв прочани одержували поживу.
    В дорозі для прочанина чекало шерег незручності та трудності – важка дорога або товариство, погода тощо. Незважаючи на це, деякі добровільно брали на себе наступні обтяження наприклад йшли на босо або в невигідній вовняній сукні. Трудностями в інших країнах, була незнайомість мови. Люди освідченні могли порозумітися на латинській мові. Однак в дорозі зустрічалися великі непорозуміння в мові.
    Прочанин в своїй мандрівці повинен шанувати Бога і святих в молитві. Між іншим для того мандрувано у групах, щоби уникнути одноманітності. Спільна молитва і спів скорочували дорогу.
    Маємо багато способів відправи паломництва до різних санктуаріїв. Правдиві прочани йшли піхотою, а частина на босу ногу. Деяким бракувало грошей на взуття, інші в цей спосіб покутували. Заможні мандрували верхи. Аби підкреслити свою покору вибирали мула або осла. Звичайно з тим нав’язувався додатковий кошт, часто порівнювальний з виживанням і нічлігом як за одну особу. Вершник міг нарватися на напад, тому що розбійники могли отримати більшої здобичі. Але міг також швидко утекти. Невелика група людей подорожувала чотириколовими поїздами. Така подорож означала брак комфорту і безпеки та великім ступені була узалежнена від стану доріг. В порівнянню з їздою верхи подорож бричкою була тортурною.
    Важливим елементом мандрування було пересікання річок. Часом вони допомагали, але одночасно були перешкодою в мандрівці. Ці, котрі мандрували річкою, пливучи з течією, швидко і вигідно переміщалися. З другої сторони, ріки утрудняли рух сухо-земний – паломники мали щастя, коли знайшли паром. В іншому випадку мусили шукати мостів або чекати коли припливе паром. Можна також було мандрувати човном. Так часто мандрували до Землі Святої. Мандрівка човном була не вигідна і не раз небезпечна.
    Середньо прочанин йдучи піхотою, проходив в один день біля 30 кілометрів. Був то добрий поспіх. Дуже важливим було в Європі визнання Ісуса за Спасителя, тому що паломник, котрий мандрував, також брав участь у молебні в різних церквах, в кожнім храмі почувався як у себе вдома. В мандрівці допомагала наука церкви - кожен християнин є зобов’язаний любити іноземця, як свого ближнього. Дякуючи любові до ближнього, було легко віднайти нічліг і щось перекусити. Мандруючому вистарчала можливість переночувати десь під дахом або в якійсь стайні. Було також так, що тільки було дозволено розбити намет на певній ділянці землі. За те добро, котре дарує даний господар, паломник повинен йому за це винагородити. Для мандруючих важливим були монастирі. Згідно з уставом Пахомія: „монастирі повинні мати спеціальні поміщення для гостей”. Опатцтва знаходилися там, де часто для прочанів була потрібна поміч. В деяких монастирях гості могли отримати від монахів щось теплого з їжі – суп з рослин і проса, а також олію для убогих та тістечка для багатших. Загальним було прийняте те, що прочанин міг розраховувати тільки на хліб і воду. Прочани в допомозі, могли покладати надію у братств. Від ранішнього середньовіччя люди єдналися в зв’язках між іншими братствами, де разом молилося, споживано їжу. піклувалися вдовами і сиротами. Часто були віддані під опіку святому.
    Мандруючі завжди могли зупинитися на нічліг в когось, за якусь оплату. Такі місця знаходилися на відстані одного дня їзди.
    Благословення для паломника мало велике значення. Від тієї хвилини як одержав благословення, мандруючий був під опікою Божою і мав статус паломника. Канонічне право і цивільне охороняло їх перед безправним задержанням, нападом. Під охорону підлягало майно прочанина. Прочанин мав також першість у закупах.

Небезпеки для паломників у давнину

Прочанину загрожували різні небезпеки під час мандрівки. Часто небезпечними місцями були переправи через гірські околиці. Багато прочан не були підготовлені на погоди гірські. Легко можна було заблукати, посковзнутися, упасти зі скали або замерзнути. В дорозі треба було уважати на багна і видму.
     Більш реальною загрозою для прочанина були люди. Бандити часто нападали на теренах гористих, де було мало людей. Натомість влада використовувала вузькі переходи, щоб збирати мито. Торговці часто обманювали іноземців – підвищували ціни, не справедливо міряли або важили, отруювали паломників або їх не шанували. Наступною загрозою було: незнанням прав та мови. Були випадки, що паломника брали в полон, а потім продавали в рабство.




Вступна молитва
Ісусе, Спасителю мій розп'ятий, люблю Тебе понад усе і з цілого серця жалую, що я Тебе, мого Господа, так часто ображав. Щоб Тобі подякувати за ласку спасіння, перепросити Тебе за свої гріхи і випросити собі ласку витривання в доброму, хочу розважати Твої муки і смерть. А жертвую Тобі ці розважання і молитви за душі в чистилищі (особливо за душу N.N.). Вчини, мій любий Ісусе, щоб цю Хресну дорогу я відправив на Твою славу і на користь мені та душам у чистилищі. 
Амінь