Остання дорога Христа - Мученики Львівщини

КАЛЕНДАР ХРИСТИЯН

Залишилося часу до

Для нас є важливим


Ваша думка про цей сайт:
Чи потрібен цей сайт для Вас?

Нас підтримують на

Нами цікавляться

Наш сайт існує днів

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Ви увійшли як Гість | Реєстрація | Вхід | RSS

Нами зацікавились лічильник переглядів разів


Мученики Львівщини

«АНГЕЛ У ЛЮДСЬКОМУ ТІЛІ»

СВЯЩЕНОМУЧЕНИК ГРИГОРІЙ ЛАКОТА

Священномученик Григорій Лакота Григорій Лакота народився четвертою дитиною у сім’ї Івана та Євфросинії Лакотів, 31 січня 1883 року Божого в селі Голодівка, повіт Рудки у Західній Україні (тепер с. Задністряни, Самбірського району, Львівської обл.). Після успішного завершення Григорієм народної школи у містечку Комарно, батьки розпізнали у ньому хист до науки та 1895 р.Б. віддали сина до Академічної гімназії у Львові, де Григорій успішно склав іспит зрілості на весні 1903 р.Б. Під впливом приятеля сім’ї Лакотів о. Якова Косоноцького Григорій вступає до Генеральної Семінарії у Львові та богословського відділу Львівського Університету.

23 серпня 1908 р.Б. Григорій отримав дияконське рукоположення, а відтак за кілька днів, 30 серпня, отримав єрейські свячення у катедрі м. Перемишля з рук преосвященного владики Константина (Чеховича). Як молодий священик, о. Григорій був призначений помічником пароха в с. Тростянець Немирівського деканату, де швидко здовув повагу та любов серед парохіян за свою сумлінну працю та лагідну вдачу. 15   березня   1909   р. владика Константин (Чехович), усвідомивши непересічні таланти о. Григорія, після шестимісячної практики іменував о. Григорія капеланом єпископа в Перемишлі, а відтак 20 вересня 1909 р. призначив заступником катехита при Церковній гімназії з українською мовою викладання Після плідних двох років душпастирювання, 12 жовтня 1910 р.Б. о. Григорій був направлений владикою Константином (Чеховичем) на вищі студії до Відня в Інститут Св. Августина, з якого він повертається 30 серпня 1913 р.Б. із науковим ступенем доктора богослов’я і стає професором історії Церкви та канонічного права Духовної Семінарії Перемишля, а згодом і духівником для клириків Семінарії.

Руйнівні наслідки Першої Світової Війни позначилися як з матеріального, так і з духовного боку. Навчання у семінарії було перерване і відновилося аж аосени 1916 р. Б. Пригнічений воєнними лихоліттями та натиском московської окупації, владика Чехович помирає від паралічу 28 квітня 1915 р. Б. У багатьох селах по кілька місяців не відправлялася Служба Божа, катастрофічно бракувало душпастирів. Багато священиків помирали від тифу, що забирав щомісяця іноді десятки священиків. Тим же, що залишались, доводилось обслуговувати по декілька парафій. У цей час о. Григорій також опікувався чотирма парафіями: Болеховичі, Гусаків, Мишлятичі та Радохінці. Протягом року він, незважаючи на втому, голод, сумлінно виконував обов’язки душпастиря в цих селах та навчав релігії в чотирикласній школі с. Гусаків.

Після закінчення Першої світової війни західноукраїнські землі відійшли до Польщі, яка розпочала там проводити політику асиміляції та маргіналізації всіх форм національно-політичного, культурного та економічного життя українського народу. Ще одним засобом боротьби з українським рухом на цих теренах було поширення там москвофільства, а саме російського православ’я. Перемишльська єпархія УГКЦ потребувала рішучих та ефективних змін в управлінні, саме тому владика Йосафат шукав доброго помічника для праці у такій великій єпархії: ним був о. Григорій Лакота, який крім викладів в Семінарії, обіймав ще багато інших посад. Так, від 9 листопада 1916 р. Б. о. Григорій був радником єпископської консисторії з вирішальним голосом на засіданнях, а 6 травня 1917 р. Б. він був поставлений «присинодальним іспитоватилем» для допомоги владиці Йосафату піднімати освітній рівень парафіяльних священиків. Від 21 червня 1917 р. Б. на нього покладено обов’язки катехита при «виділовій мужскій школі» в Перемишлі, при тому, що о. Григорій вже був катехитом у двох жіночих школах: ім. Франца   Йосифа   та   ім. Маркіяна Шашкевича в Перемишлі. Новий  владика Перемишльської єпархії Йосафат (Коциловський), іменував о. д-ра Григорія 4 грудня 1917 р. дійсним радником та референтом єпископської консисторії.

1 січня 1918 р. Б. владика Йосафат Коциловський іменував о. Григорія ректором Духовної Семінарії. Фактично, о. д-р Григорій Лакота став організатором та першим ректором повної Духовної Семінарії Перемишля, оскільки до цього часу семінаристи проходили початкові курси на богословськоу факультеті Львівського університету та проживали у Генеральній Семінарії у Львові. Посаду ректора о. Григорій обіймав до вересня 1926 р. За вісім років ректорства він заклав міцні підвалини духовного та інтелектуального розвитку семінаристів, які дуже прихильно відгукувались про свого ректора о. Григорія:

«Ректор знав кожного семінариста на ім’я та прізвище, мав уявлення про його поведінку, працю, таланти та здібності. Він завжди прагнув до повного довір'я зі своїми вихованцями. Семінаристи виявляли велику активність у праці на обрядовій, освітній та суспільно-культурній ниві. До цього їх закликав сам о. Григорій не тільки словом, але ще більше своїм прикладом. Він був зразком українського священика початку XX ст. Високоосвічений богослов, ревний душпастир з особливим замилуванням до обрядів та церковної історії, відданий патріот і сумлінний народний працівник - це ті головні прикмети, які зауважував кожен "питомець".»

о. Григорій Лакота гармонійно поєднував душпастирську та наукову праці.


Викладаючи канонічне право, о. д-р Григорій підготував працю «Подружнє право в новім кодексі церковнім». Він зібрав тут всі канони з нового кодексу, що стосуються подружжя та пов’язав їх з тогочасним канонічним правом, яке використовувалося в єпархії. Це дало змогу практично застосувати новий кодекс в судових справах місцевої церкви. Окрім цього було видано збірку його проповідей «Поступи на глибину».

7 травня 1919 р. владика Йосафат іменував о. Григорія "підпоручником"   єпископського   ординаріату  для  братства  Св. Миколая в Перемишлі, для якого о.Григорій був духівником фактично до свого ув’язнення.

29-30 вересня 1922 р. о. д-р Григорій Лакота виконував обов’язки голови президії першого з’їзду у Львові професорів-богословів з усієї Галицької провінції. А у 1923 р. о. Григорій Лакота був членом-засновником історично-правничої секції Наукового Богословського Товариства.

За самовіддану працю та заслуги невтомного працівника у "Христовім Винограднику" в 1923 р. папа Пій XI нагородив о. д-ра Григорія Лакоту відзнакою "шамбелана" Його Святості. Від березня 1924 р.Б. владика Коциловський призначив о. д-ра Григорія Генеральним вікарієм Перемишльської єпархії та іменував його соборним крилошанином катедральної капітули.

3 листопада 1925 р. Б. владика Йосафат іменував о. Григорія заступником президента товариства "Єпархіяльна поміч", що була соціальною інституцією щодо організації допомоги жертвам війни, сиротам і вдовам духовенства, вірним, опікунстві над ними, взаємодопомозі та зміцненні солідарності між парафіями й духовенством для внутрішньої місійної праці, будівництва церков, сиротинців, домів для згромаджень сестер, відпочинкові оселі і т. д.

10 лютого 1926 р. папа Пій XI номінував о. Григорія Лакоту єпископом-помічником Перемишльської єпархії, хіротонія якого відбулася в не­ділю Мироносиць 16 травня 1926 р. у катедральній храмі Св. Івана Хрестителя в Перемишлі.

Пастирське служіння владики Григорія в умовах польської окупації сприяло росту національно-релігійної свідомості українців, протиставляючись полонізації та москвофільству. Політична і суспільно-релігійна ситуація цього часу змушувала владику проводити гнучку лінію в обрядових та інших питаннях, тим самим захищаючи Церкву від різних загроз як з боку поляків, так і радянської влади.

Кир Григорій цілеспрямовано підтримував і розвивав східний обряд в Греко-
Католицькій Церкві. Підтримуючи заходи митрополита Андрея Шептицького щодо  "орієнталізації" обряду, він водночас ставився з великою обережністю до цих змін. Владика розумів, що Перемишльська єпархія перебуває на пограниччі із латинським Заходом, вірні УГКЦ щоденно стикаються з римо-католиками, спільно беруть участь у багатьох релігійних урочистостях, інколи трактуючи їх як свої власні. Саме через це кир Григорій намагався не нав'язувати своїх поглядів, але вказувати на багатство східного обряду та заохочувати до його розвитку.

Служіння владики Григорія припало на дуже непрості часи, проте він справився із своїми обов’язками як душпастир, ставши прикладом святості вартим до наслідування також і для нас у 21 столітті. Він не зрадив своєму сумлінню, і свідомо пішов тернистою дорогою Голготи.

У 1939 р., коли Перемишльська єпархія була поділена навпіл новим кордоном по ріці Сян, єпископ Йосафат Коциловський скерував свого помічника Григорія Лакоту у місто Ярослав і віддав під його управу цілу Західну округу аж до Кракова, а сам залишився під більшовиками. У Ярославі Владика Григорій здобув собі загальну любов парафіян міста й околиць своєю лагідністю й люб’язністю. Зі спогадів дізнаємось, що владика був людиною неймовірної духовної рівноваги, теплоти й привітності. До нього горнулись як священики (більшість з них колишні його семінаристи), так і вірні. До кінця 1941 р. владика Григорій знову повернувся до Перемишля.

Важкими були часи 2-ї світової війни, особливо загострилися стосунки між українцями та поляками, проте ще більші жахіття розпочались по закінченні війни комуністичним терором в першу чергу щодо Української Греко-Католицької Церкви та її духовенства як морального та духовного стержня українського народу, зломати який ідеологічними гаслами світлого комунізму було не під силу безбожному режимові.

з 11 на 12 квітня 1945 р. органи НКВС заарештували у Львові митрополита Йосипа (Сліпого), єпископів Микиту (Будку) та Миколу (Чернецького); у Станіславській єпархії – владик Григорія (Хомишина) та Івана (Лятишевського). Єдиними правлячими єпископами Греко-Католицької Церкви залишилися владики Йосафат (Коциловський) та Григорій (Лакота), які перебували на території комуністичної Польщі і також були небажаними для комуністичного режиму. Здійснити «мрію» більшовиків допомогла польська влада. Після так званого "Львівського собору" (псевдособору), що відбувся 8-10 березня 1946 р., польський уряд ще з більшою рішучістю почав переслідувати греко-католицьке духовенство та особисто кир Йосафата та кир Григорія.

Владика Григорій мав нагоду переїхати до більш безпечного місця, проте він свідомо і добровільно вирішив залишитись із своєю Церквою, для якої був добрим пастирем і провідником. Зі слів отця доктора Івана Хоми читаємо наступні згадки:

В червні 1946 року о. д-р Микола Денько, виїжд­жаючи до Кракова, прощався з єпископом Григорієм Лакотою (за тиждень до його арешту), тоді владика сказав до нього: «Ви виїжджаєте, але не знати, що з нами буде. Не знати, чи нас застанете». Я відповів, що може так не стане­ться і висказав думку: чи не було б добре, на всякий случай — одному з Владик виїхати десь в іншу місцевість Польщі (під якимсь претекстом), щоб захоронитися перед переселен­ням та й щоб не залишити єпархії без «господаря»,.. На це єпископ Григорій відповів: «Як буде така воля, що нас виве­зуть, то може так треба,., може нас там чекає хоч би одна ду­ша, що потребує нашої помочі, може від цього залежить її спасіння, то варто для неї посвятитися...» Ця відповідь гідна Владики, гідна святого, віруючого християнина глибоко запа­ла мені в серце, я про неї ніколи не забув, особливо в тяжких хвилинах і досвідах і піддержувала та скріпляла, щоб витривати до кінця» (30.10.81).

І справді, на Сибірі владику потребувала не одна душа, а тисячі і тисячі душ нескореної Христової Церкви.

25 червня 1946 р. Б. о. Василь Гриник повідомив єпископа про чутки щодо виселення українських священиків, і запропонував перебути тривожний час у криївці. На це єпископ відповів: «Я з палати тікати не буду, бо так чинити мені не випадає. Ви ж мусите бути серед своїх парохіян». Усім служителям було запропоновано добровільно переселитися до Радянського Союзу, на що була отримана категорична відмова. Незважаючи на те, що 15 червня 1946 р. закінчилась дія угоди про переселення етнічних українців на територію Радянської України, польська влада 25 червня 1946 р. заарештувала владику Йосафата (Коциловського) та наступного дня, 26 червня незаконно ліквідувала греко-католицьку капітулу, затримала і заарештувала генерального вікарія владику Григорія (Лакоту) та інших членів капітули, які насильно були вивезені з Перемишля на кордон до Медики, й були передані органам НКВС.

У Києві, небажання поставити підпис про перехід на православ’я і отримати престіл у Самборі, – спричинило заочне засуджння (без суду) владики Григорія Лакоти Особливою Нарадою так званої «трійки» на 10 років виправно-трудових таборів на примусо­вих роботах у Сибірі, у заполярному концтаборі Воркути, республіки Комі.

На Сибірі владика спочатку працював у шахті, пізніше через слабке здоров’я виконував різні види робіт на території табору: носив воду, чистив на кухні картоплю, працював ковалем, двірником. Владика відзначався великою людяністю, смиренням. Він намагався прийняти на себе найважчу роботу й полегшити нестерпні умови іншим. Він ніколи не залишався без роботи. Навіть тоді, коли сили почали полишати владику, він, лежачи на нарах, – благословляв, сповідав та підтримував на дусі свою паству.

Постать блаженного Григорія Лакоти ще за життя називали, як ангела в людському тілі, і лише з цих слів можемо зрозуміти, що це була більше ніж просто людина, це людина – яка ціллю свого життя бажала бути подібною до Христа, через служіння іншим. Бажання бути святим вилилося через приклад власного життя, яке надихало його мирян до служіння.

Іта­лійський священик о. Петро Леоні, що був також 10 років на каторзі Сибіру у своїх споминах в 1959 ро­ці пише:

«На за­сланні, серед людської мізерії, я стрінув теж і правдивих ан­гелів у людському тілі, які своїм життям представляли на зем­лі Херувимів, прославляючих Христа-Царя слави. Між ними був ісповідник віри, Владика Григорій Лакота, перемиський єпископ-помічник, який від 1948 до половини 1950 року про­свічував нам знесиленим каторжникам своїм прикладом хри­стиянських чеснот» (ст. 329).

У Воркутинському таборі ОЛП-9 він був визначним зразком праведного життя. Своєю смиренністю і небуденною святістю серед каторжан заслужив собі ім’я «Ангела в людському тілі». Священики, що перебували в цьому таборі, під великою таємницею, щодня вдосвіта відправляли Богослужіння, серед них і Владика Григорій. За престол служила табірна «тумбочка». Викриття загрожувало карцером. Щодня до Преосвященного збиралося табірне духовенство на релігійні співбесіди.

Літом 1950 р. його здоров’я дуже погіршилося, так що не було надії на його видужання. Тоді таборова влада перевела його до лікувального пункту в поселенні Абезь, над річкою Уса, де він упокоївся в Бозі 12 листопада 1950 p., як мученик за віру, як непохитний воїн Христової любові. Останні хвилини його життя засвідчив в’язень Абезі, вірменин Каетанович, апостольський адміністратор, який подав йому останню духовну поміч. Також були у Абезі з Лакотою о. Микола Топорівський і д-р Сергій Наклович. Вони згадували після звільнення, що Владика був у важкому стані, лежав і лише молився, але всім, хто його відвідував, лагідно давав своє благословення.

З огляду на великий авторитет серед каторжників, більшовицька влада проявила елементарну повагу до єпископського сану в листопаді 1950 року і дозволила похоронити владику Григорія на цвинтарі (могила Д-14), про що є свідчення очевидців: «Мертвих взимку не ховали в могилах. Викопати її за умов вічної мерзлоти було дуже важко. Небіжчиків клали під насип залізниці, яка будувалася, або просто залишали на льоду озера – навесні тіла йшли на дно. Єпископа поховали на місцевому цвинтарі».

Літом 1996 року Божого, могилу блаженного владики Григорія Лакоти з Божою поміччю, в чудесний спосіб, вдалось віднайти та підготувати необхідні матеріали для проголошення його святим. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ. Відтак у літку 2001 р.Б. його нетлінні останки були перевезені з цвинтаря поселення Абезь Респібліки Комі до Львова у каплицю Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові, де властиво мощі й знаходились весь цей час, а торжественне перенесення яких відбудеться у неділю 11 жовтня о 11:00 год. в часі Архиєрейської Божественної Літургії.

Тлінні останки Григорія Лакоти, які вдалось віднайти і перевезти на Україну - це великий дар нашої багатостраждальної Церкви українському народові. Його образ є для нас духовним закликом до вірності тим ідеалам, за які він так мужньо й незламно терпів і поніс мученицьку смерть.

Література:

  1. Дипломна Робота Студента V-го Курсу Васьківа Романа «Науково-Педагогічна Діяльність Та Душпастирська Праця Блаженного Священномученика Григорія (Лакоти) Єпископа-Помічника Перемишльського (1883-1950)», Науковий Керівник Кандидат Історичних Наук - п. Ігор Скочиляс, Філософсько-Богословський Факультет, Львівська Богословська Академія Львів – 2002.
  2.  "Ісповідник Віри Єпископ Григорій Лакота”, о. д-р Іван Хома, Голос Христа Чоловіколюбця, ч. №1 (248), Leuven (Belgium), Січень-Березень 1993.
  3. ЛОТ «ПОШУК» http://www.poshuk-lviv.org.ua/book_abez/lakota.htm
  4. Наукова праця бр. Тараса Карвацького, Інститут Історії Церкви при Українському Католицькому Університеті.

метріали взято із сайту: "Храм Різдва Пресвятої Богородиці"